На уроках суспільствознавства школярі проходять багато тем, пов’язаних із державними підвалинами. Одну з них розглянемо у цьому матеріалі: форму державного правління.
Визначення форми правління
Перш ніж ми дізнаємося, які бувають форми правління, розглянемо основні визначення зі шкільної програми по суспільству.
Форма держави — це устрій політичної організації суспільства, покликаний забезпечити її стабільність та нормальне функціонування.
У держави є три виміри, які визначають її сутність: форма правління, тип державного устрою та вид політичного режиму.
Форма державного правління — елемент форми держави, який визначає систему організації вищих органів державної влади, порядок їх утворення, терміни діяльності та компетенцію, а також порядок взаємодії даних органів між собою та з населенням та ступінь участі населення у їх формуванні.
- У вузькому сенсі — це організація вищих органів державної влади (спосіб організації верховної влади в державі).
- У широкому розумінні — це спосіб організації та взаємодії всіх органів держави.
Форми влади показують:
- як створюються найвищі органи влади в державі,
- їх структуру,
- які принципи лежать в основі взаємодії між державними органами,
- як будуються взаємовідносини між верховною владою та пересічними громадянами,
- у якій мірі організація органів держави дозволяє забезпечувати права та свободи громадян.
У сучасному світі кожна держава відрізняється набором специфічних рис і характеристик, що склалися в процесі його історичної еволюції, під впливом природних факторів, особливостей соціально-економічного розвитку, релігії та ін.
З різноманіття форм державного правління на уроках суспільствознавства обговорюють дві основні — монархію і республіку. Розглянемо ці види правління.
Монархія
Монархія — форма правління, за якої верховна державна влада належить одній особі — монарху (королю, царю, імператору, султану, еміру) і зазвичай передається у спадок.
Монархія — одна з найдавніших форм правління. Найранішою формою монархії була деспотія. За деспотії вся верховна державна влада сконцентрована в руках у абсолютного правителя або вузької групи осіб, які мають право вільно розпоряджатися долею своїх підданих. Класичними деспотіями були держави Стародавнього Сходу: Стародавній Єгипет, Індія, Китай, Ассирія, Вавілон, Персія. Також деспотичною була влада в Золотій Орді, державі Великих Моголів в Індії та імперії Османа.
Паралельно йшов розвиток теократичних уявлень про природу монархії. В теократичній традиції імператор (монарх) мислився як живий бог чи намісник бога. У різний час елементи теократичної монархії можна було зустріти у Стародавньому Єгипті, Китаї, античній Греції (Олександр Македонський), Римській імперії (починаючи з династії Августів). Пізнішою формою теократії вважають владу Папи Римського.
На теократичну традицію спиралися і візантійська автократія, московське самодержавство. Самодержавство виникло у Росії у зв’язку з прийняттям великим князем Іваном III титулу «Государ Всія Русі» після його одруження з племінницею останнього візантійського імператора Костянтина XI, Софії Палеолог. А з здобуттям повної незалежності від ханів Золотої Орди Іван III у дипломатичному листуванні з главами інших країн починає називати себе царем і самодержцем.
На рубежі XVI-XVII ст. у Європі склалося уявлення про абсолютну монархію, під якою розуміли таку форму правління, коли юридично і практично вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової), іноді духовної (релігійної) влади концентрувалася до рук монарха, за яким визнавалося право краще за всіх розбиратися у цих питаннях. Класичний зразок абсолютної монархії того часу: Франція за часів Людовіка XIV («короля-сонця»).
Далі з’явилася ідея освіченої монархії, або освіченого абсолютизму. Теорія освіченого абсолютизму полягала в ідеї світської держави, тобто в прагненні поставити найвищу центральну владу. Освічений абсолютизм вніс нове розуміння держави, яка наклала обов’язки на державну владу, яка має права. Тобто монарх став розумітися не просто як одноосібний володар держави, а як найосвіченіший представник своєї країни, який має всебічно дбати про благо своїх підданих та процвітання своєї держави.
Сучасні монархії поділяють на два види — абсолютні та конституційні.
Абсолютні монархії відрізняються всевладдям глави держави, не обмеженої конституційними установами. Монарх поєднує у собі функції глави держави та уряду, головнокомандувача збройних сил і верховного судді. Також він призначає уряд та інші органи влади, які відповідальні лише перед ним як главою держави, а парламент у ряді випадків взагалі відсутній або є лише дорадчим органом за правителя (царя, короля та ін.). У окремих випадках монарх виконує і функції духовного глави. Приклади сучасних абсолютних монархій: Саудівська Аравія, Бруней, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ), князівство Ліхтенштейн, Ватикан.
У конституційних монархіях повноваження глави держави суворо лімітовані. Реальна законодавча влада в такій державі належить парламенту, а виконавча уряду. За ступенем обмеження конституційні монархії бувають дуалістичними та парламентськими.
Дуалістична монархія – конституційна монархія, в якій влада монарха обмежена конституцією, але монарх формально і фактично зберігає велику владу. Він має права призначення та усунення кабінету міністрів, абсолютного або відкладного вето щодо рішень парламенту, а також виконує низку представницьких та зовнішньополітичних функцій. Приклади: Йорданія, Марокко, Свазіленд, частково королівство Бутан, де є також і риси абсолютної монархії.
Парламентарна монархія – конституційна монархія, в якій монарх виконує свої функції номінально. При парламентарної монархії влада монарха не поширюється на сферу законодавчої діяльності та значно обмежена у сфері управління. Закони ухвалює парламент, якому належить формальне верховенство серед інших органів держави. Він же призначає уряд, який перед ним є відповідальним. В окремих випадках (у Великій Британії, Бельгії, Нідерландах та ін.) у монарха залишаються певні повноваження, як, наприклад, право вето на законодавчі акти парламенту, але на практиці воно давно ніде не застосовувалося. Насправді, монарх виконує суто представницькі функції.
Приклади: всі європейські монархії, за винятком Ліхтенштейну та Ватикану. Найбільш відомі – Великобританія, Іспанія, Швеція, Данія, Норвегія, Нідерланди та ін. В Азії – Бахрейн, Камбоджа, Кувейт, Таїланд, Японія та з деякими застереженнями Малайзія. В Африці – Лесото.
| Види монархій | Основні риси |
| Абсолютна (необмежена) | Усі гілки влади – судова, законодавча і виконавча – знаходяться в руках однієї людини: короля, султана, шаха, імператора, царя та ін. Влада передається у спадок з права крові. Найчастіше існує суворий регламент успадкування, щоб уникнути чвар між претендентами. Розквіт абсолютних монархій припав на період рабовласництва та феодалізму. В наші дні абсолютна монархія збереглася в ОАЕ, Кувейті, Омані, Катарі та ін. |
| Конституційна | Влада однієї особи обмежена законом держави, найчастіше Конституцією. Такий вид монархії поділяється на дуалістичну та парламентську. |
| Дуалістична | Монарх стоїть на чолі виконавчої влади і може впливати на судові рішення та законотворчість. Паралельно з монархією у державі часто існують відносно незалежні судові та законодавчі органи. Монарх має право розпустити парламент, або накласти вето на закони, що приймаються. В наші дні вона існує в Йорданії та Марокко. |
| Парламентська | Монарх є частково формальним символом держави, данини традиціям. Основна влада належить обраним народом органам (парламенту). У державах з такою формою правління дотримується принципу поділу влади. Іноді монарх може накласти вето чи резолюцію на деякі закони, але реальної влади не має. Така форма правління в наші дні представлена в Японії, Данії, Великій Британії. |
Основні види монархій і їх ознаки
| Лінії порівняння | Абсолютна (Необмежена) | Дуалістична | Обмежена (парламентська, конституційна) |
| Належність законодавчої влади | Монарх | Розділена між монархом і парламентом | Парламент |
| Здійснення виконавчої влади | Монарх | Формально — монарх, фактично — уряд | |
| Призначення глави уряду | Монарх | Формально — монарх, але з урахуванням парламентських виборів | |
| Відповідальність уряду | Перед монархом | Перед парламентом | |
| Право розпуску парламенту | — (парламент відсутній) | У монарха (Необмежена) | У монарха (за рекомендацією уряду) |
| Право вето монарха на рішення парламенту | — | Абсолютне вето | Передбачено, але не використовується |
| Надзвичайно-указне законодавство монарха | Необмежена (указ монарха має силу Закону) | Тільки в період між сесіями парламенту | Передбачено, але не використовується |
| Сучасні держави | Бахрейн, Катар, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія | Йорданія, Марокко, Непал | Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Японія |
Республіка
Республіка — форма державного правління, за якої верховна влада здійснюється виборними органами, які обираються населенням (чи державними органами) визначений термін.
Є дві основні форми республіки: президентська та парламентська. Ще існують змішані (напівпрезидентські) республіки.
Президентська республіка — президент має дуже велику владу: він поєднує функції глави держави та глави уряду, формує уряд. Президента обирають усі громадяни через пряме голосування (наприклад, США, країни Латинської Америки).
Парламентська республіка — провідним органом влади виступає парламент, який обирається громадянами. Саме парламент формує уряд, який зобов’язаний перед ним звітувати (наприклад, Індія, Італія, ФРН, Швейцарія).
Змішана республіка — влада президента значна, але формування уряду відбувається за участю парламенту (приклад – Австрія, Україна, Франція).
Основні види республік та їх ознаки
| Лінії порівняння | Президентська | Напівпрезидентська (змішана) | Парламентська |
| Порядок обрання президента | Обирається всенародним голосуванням (позапарламентський шлях). | Обирається на засіданні парламенту. | |
| Порядок утворення уряду | Президент формує уряд за певного парламентського контролю. | Уряд формується президентом з лідерів партії, що перемогла на виборах до парламенту, і має отримати вотум довіри парламенту. | Уряд формується президентом з лідерів партії, що перемогла на виборах до парламенту. |
| Відповідальність уряду | Перед президентом. Парламент не може висловити вотум недовіри уряду. | Подвійна відповідальність перед парламентом і частково перед президентом. Президент не відповідає за дії уряду. Вотум недовіри парламенту уряду неможливий. | Перед парламентом. Парламент может внести вотум недоверия правительству в целом или одному из его членов, что влечет за собой отставку правительства. |
| Право розпуску парламенту у президента | Відсутнє. | Президент має право розпуску парламенту. | |
| Наявність посади прем’єр-міністра | Відсутнє. | Існує посада прем’єр-міністра. | |
| Обсяг повноважень президента | Президент — не лише глава держави, а й голова виконавчої влади. | Президент — глава держави. Повноваження у здійсненні виконавчої влади розділені між президентом та урядом. | Президентські повноваження номінальні, будь-які дії він робить. |
| Сучасні держави | США, країни Латинської Америки | Австрія, Україна, Франція | Індія, Італія, ФРН, Швейцарія |
