Філософи й досі ведуть бесіди на тему істини. Деякі стверджують, що у такого поняття не може бути критеріїв, але такий підхід не допоможе здати ЗНО за філософією. Тому дізнаємося, що вважається основним критерієм істини.
Поняття істини
Розглянемо коротке визначення істини в філософії.
Істина — це об’єктивне знання, яке відповідає об’єкту пізнання та відображає його реальні якості та властивості.
Є інші визначення істини:
- відповідність знань дійсності;
- те, що підтверджено досвідом;
- угода, конвенція;
- властивість самоузгодженості знань;
- корисність отриманих знань для практики.
Види істини
Істина єдина, але в ній можна виділити абсолютний та відносний аспекти. Кожен із них розглядається як відносно самостійні істини.
Абсолютна істина — це вичерпні достовірні знання про природу, людину та суспільство. Такі знання ніколи не можуть бути спростовані.
Відносна істина — це неповне, неточне знання, яке відповідає певному рівню розвитку суспільства. При цьому способи отримання цього знання залежать від певних умов, місця та часу їх отримання.
Різниця між абсолютною і відносною істинами в мірі точності та повноти відображення дійсності. Істина завжди конкретна: пов’язана з певним місцем, часом обставинами. Наприклад, зміна уявлень про положення Сонця та Землі відносно один одного — від геоцентричної системи Птолемея до геліоцентричної системи Коперника.
Критерії істини
Вчені досі ведуть суперечки щодо критеріїв істини. Одні вважають, що таке багатозначне поняття не може мати критеріїв. Інші кажуть, що навіть у істини є особливі риси, які виділяють її серед інших видів знань.
Критеріями істини є:
- Відповідність логічним законам.
- Відповідність раніше відкритим і доведеним законам і теорем наук.
- Простота, загальнодоступність формулювання.
- Відповідність фундаментальним законам та аксіомам.
- Парадоксальність.
- Практика.
Головним критерієм істини є практика. Поговоримо про неї докладніше.
Практика – головний критерій істини
Практика – цілісна органічна система активної матеріальної діяльності людей, яка перетворює реальну дійсність і здійснюється у певному соціокультурному контексті.
У практики є певні форми існування:
- Науково-експериментальна форма — спрямована на перетворення природи та суспільства.
- Матеріально-виробнича форма — спрямована на перетворення лише природи.
- Громадсько-політична форма — спрямована на перетворення суспільства в цілому.
Характерні риси практики:
- Джерело пізнання: науки, які з’явилися завдяки практичним потребам людей.
- Основа пізнання: людина не просто спостерігає або споглядає навколишній світ, але в процесі своєї життєдіяльності перетворює її. Практика озброює пізнання інструментами, приладами, обладнанням.
- Мета пізнання: людина для того і пізнає навколишній світ, розкриває закони її розвитку, щоб використати результати пізнання у своїй практичній діяльності.
- Критерій істини: поки якесь положення, висловлене у вигляді теорії, концепції, простого висновку, не буде перевірено на досвіді, воно залишиться лише гіпотезою, тобто припущенням.
