1. Каракал (степова або пустельна рись) — хижий ссавець сімейства котячих.
2. Довгий час каракай відносили до рисів, на яких він схожий зовні, однак ряд генетичних особливостей виділив його в окремий рід.
3. Незважаючи на це, каракал ближче стоїть до рисів, ніж інші кішки.
4. У Північній Африці каракай також називають берберійською риссю.
5. Назва «каракал» походить від турецького karakulak — «чорне вухо», так як задня сторона вух у цих кішок чорна.
6. Зовні каракал нагадує рись, але менші за розмірами, стрункішою і з однотонним забарвленням. Довжина тіла 65-82 см, хвоста — 25-30 сантиметрів, висота в плечах близько 45 сантиметрів; маса — 11-19 кілограм. Вуха з китицями (до 5 сантиметрів) на кінцях. На лапах розвинена щітка з жорстких волосся, полегшує пересування по піску.
7. Хутро коротке й густе. Забарвленням нагадує північно-американську пуму: піщаний або червонувато-коричневий верх, низ білуватий; по боках морди чорні відмітини. Пензлики і зовнішня сторона вух — чорні. Дуже рідко зустрічаються чорні каракали-меланісти.
8. Хоча зовні каракал схожий на рись, за морфологічними ознаками він ближче всього до пуме.
9. Близький каракал і до африканського сервалу, з яким добре схрещується в неволі.
10. В даний час вченим відомо про дев’ять підвидів цього хижака.
11. Каракал – хижак швидкий і дуже спритний. Якби не довгий хвіст і досить великі розміри, його можна було б прийняти за звичайну рись або якогось іншого представника рисьєвого роду.
12. Каракали водяться в саванах, пустелях і передгір’ях Африки, за винятком Сахари і екваторіальних джунглів; в пустелях Аравійського півострова, Малої і Середньої Азії.
13. На території СНД каракал малочислений: зустрічається в пустелях Південної Туркменії, по узбережжю Каспійського моря доходить до півострова Мангишлак, на сході іноді з’являється в Бухарської області Узбекистану.
14. Каракалов часто називають пустельною риссю, однак рись не зможе жити в безлісовій пустелі, де каракал відчуває себе, як вдома.
15. Каракал веде себе дуже тихо, але він також може гарчати, як леопард. Якщо його несподівано застати у видобутку, він шипить і гарчить, як всі котячі.
16. У посліді будь-яких підвидів можуть з’явитися чорні кошенята. Крім забарвлення, вони нічим не відрізняються від своїх родичів, що живуть звичайним для всіх каракалов життям і дають життєздатне потомство. Це досить рідкісне явище в популяції, тому чорного каракай в природі зустріти досить складно.
17. Як і у більшості котячих, в каракай хороший зір і чутливий слух, який допомагає йому під час нічного полювання.
18. Шерсть каракай дивно густа, вона захищає тварину від нічних холодів.
19. Під лігво ці тварини обладнують давно порожні лисячі норки, покинуті колишніми господарями барлогу дикобразів. Можуть влаштувати лежбище під густими кущами або в скельній ущелині.
20. Каракали звикають до насидженого місця, мешкають в одному лігві кілька років поспіль.
21. Тварини розмножуються круглий рік. Період шлюбних ігор особливих піків не має. Кішка каракал вільна у своєму виборі, може паруватися з двома або трьома партнерами. Потомство вирощує самостійно.
22. До пологів самка каракай встигає підготувати кілька притулків у різних затишних місцях.
23. Вагітність триває майже три місяці (78 – 81 день). Кошенят у виводку зазвичай двоє, рідко троє або четверо.
24. Перший місяць життя малюків самий складний і небезпечний. Самиці, щоб захистити дітей від інших хижих тварин, доводиться щодня перетягувати їх з кубла в кубло. Єдина доступна їжа для них у цей час – материнське молоко.
25. Місячне кошеня каракай може пересуватися самостійно, у разі небезпеки ховається в лігві.
26. Як виглядають новонароджені кошенята в дикій природі дізнатися складно, оскільки сімейство веде потайний спосіб життя. А ось діти, народжені в неволі, виглядають дуже забавно – пухнасті, з невеликими плямами на шкірі (у дорослих залишаються тільки на мордочці), з яскраво блакитними очима, дуже великими вухами з довгими тонкими пензликами на кінцях.
27. Мати поступово переводить дітей на тверду їжу, навчає премудростям полювання, а через півроку після народження з ними розлучається.
28. Молоде покоління поселяється недалеко від материнських володінь і починає самостійне життя.
29. Порода кішок і каракал досягає статевої зрілості у півтора року.
30. Довгі китиці на кінцях вух каракай, що живуть в савані, служать для маскування — вони нагадують жмутки трави. Відведені назад вуха означають загрозу.
31. Каракал — це дуже спритний мисливець, який легко ловить здобич завбільшки з невелику антилопу.
32. Жителі Азії дуже цінували мисливські здібності каракай, тому приручали цих кішок і привчали їх полювати разом з людиною.
33. У природі каракал зазвичай уникає людей.
34. Африканські підвиди досить численні, не потребують охорони. Місцеві мисливці відстрілюють тварин, підманюючи їх за допомогою різних приладів — імітаторів криків поранених тварин, або просто розставляють капкани і збирають здобич, що випадково попалася.
35. Чисельність азіатських підвидів катастрофічно зменшується. Вони занесені в Червону книгу, перебувають під захистом держави.
36. Каракал — спритний і спритний хижак використовує під час полювання різну тактику. Дрібних ссавців він очікує в засідці, потім стрімко атакує, вистачає тварина і вбиває укусом в шию.
37. Рідше каракал чекає здобич біля водопою. Він добре лазить по деревах і може застрибнути на гілку, розташовану на висоті 2 метрів. Це допомагає йому полювати на птахів, сплячих на нижніх гілках.
38. Незважаючи на те, що у каракай досить довгі кінцівки, довго бігти він не може. Тому каракал полюють не навздогін, а наздоганяючи жертву дуже великими стрибками. На короткій відстані він може наздогнати навіть зайця.
39. Подібно леопардові, каракал затаскує вбиту дичину на дерева, щоб сховати її від інших хижаків.
40. Середня тривалість життя каракай в умовах дикої природи 10 – 15 років.
41. Вдень каракал ховається в укритті серед скель, у печерах і чагарниках. Завдяки захисному кольором шерсті він майже повністю зливається з навколишнім пейзажем.
42. Каракал — відмінний мисливець. Маючи надзвичайну швидкість реакції і дуже гострі втяжные кігті, цей хижак здатний схопити одного за іншим декількох птахів зграї, яка злітає.
43. На короткій дистанції каракал розвиває досить велику швидкість. Крім того, він відмінно лазить по деревах.
44. Каракалли тримаються поодинці; свої ділянки мітять сечею. При зустрічі з іншими представниками свого виду важливе значення мають сигнали, передані рухами вух.
45. На кінцях вух каракай є довгі китиці. Коли вони притиснуті до голови — ознака загрози або атаки. Прямі вуха — звір добре налаштований або слухає.
46. Каракал майже завжди виходить на полювання вночі. При кожній мисливської вилазки каракал обстежує дуже велику територію.
47. Взимку і навесні каракал з’являється на полювання також і вдень.
48. Найчастіше здобиччю цього хижака стають птахи величиною з цесарку, а також гризуни, дикобрази, даманы, їжаки, дрібні ящірки, невеликі хижі звірі і дитинчата різних видів антилоп. Каракал може вбити навіть велику хижу птицю, наприклад, степового або бойового орла. Іноді він поїдає рослинну їжу.
49. Чисельність каракал поки що стабільна, хоча у багатьох регіонах на нього ведеться полювання.
50. Популяція туркменського каракай налічує не більше 300 особин, зараз він відноситься до зникаючих видів, є дуже рідкісним і знаходиться під охороною.
