375-річчя
Рік заснування: 1645 р.
Слов’янськ відзначає день міста в 1-у суботу після 3 вересня.
У 2020 році ця дата – 5 вересня.
У 2020 році в зв’язку з пандемією масові заходи на честь дня міста скасовуються або можуть бути перенесені
Інформація про місто
Знак на в’їзді в місто з боку Краматорська
Слов’янськ – місто обласного значення в Донецькій області України. Розташоване в північній частині області на річці Казенний Торець (притока Сіверського Дінця). Важливий залізничний вузол.
На карті Донецької області, ближче до центру, як серце, розташований Слов’янськ, один з найстаріших міст Донбасу. З давніх часів місцевість, на якій знаходиться Слов’янськ, неодноразово була ареною пам’ятних історичних подій. Навесні 1185 року саме тут, неподалік від вигину Дінця, відбулася, як стверджують історики, битва князя Ігоря Сіверського з половецькими ордами.
Як місто Слов’янськ відомий з 1645 року. Тоді в районі соляних озер для захисту земель від набігів кочових племен була споруджена фортеця, яку назвали Тор. Торські озера дали назву і сучасному місту – з них випарювали сіль, тому місто і називали Солеварськ – Солеванск – Слов’янськ.
Вид на соляні озера
Із маленької козацької фортеці Тор, яка зіграла свою роль у захисті кордонів Російської держави від набігів кочівників, він перетворився до кінця 18 століття в міцне повітове місто Катеринославського намісництва. Колишні козаки і міщани стали ремісниками і торговцями, хліборобами чи скотарями. Центральна площа міста, Соборна, тричі на рік ставала місцем ярмарок, куди з’їжджалися купці з усієї Слобідської України, щоб позмагатися товаром з тим, що запропонує слов’янське купецтво.
Історично розвиток Слов’янська пов’язано з сольовим промислом. Сіль з озер Ріпне, Сліпне, Вейсово – це біле золото, яке почали добувати ще в початку 17 століття. На характер подальшого розвитку міста значною мірою вплинуло виникнення тут курорту.
Свято-Олександро-Невський кафедральний собор
Як курорт Слов’янськ відомий ще з 1832 року, коли штабний лікар Чугуївського військового госпіталю А. К. Яковлєв почав лікувати пацієнтів солоною водою і цілющими грязями озера Ріпне.
Слов’янська земля бачила дружини князя Ігоря, вітала государя Петра Першого і імператрицю Катерину Велику, а також (вже в радянські часи) – останню представницю царської сім’ї Романових Велику княгиню Леоніду Георгіївну.
У 1869 році на шляху прямування по Південній залізниці з’явилася залізнична станція «Слов’янськ». У роки Великої Вітчизняної війни місто було окуповане німецько-фашистськими військами 28 жовтня 1941 року, а звільнено радянськими військами 6 вересня 1943 року.
У квітні 2014 року в ході збройного конфлікту на сході України Слов’янськ увійшов до складу самопроголошеної Донецької народної республіки. Після тримісячних бойових дій, в липні того ж року, місто було зайняте українськими військами.
Населення міста – близько 114 тисяч осіб (2016).
День міста прийнято відзначати в Слов’янську в вересні.
Герб
Зелене поле щита – краса природи краю, лікувальні фактори міста-курорту.
Сокіл – слов’янський символ, птах – господар степів, вказує на географічне розташування, природний світ краю, єдність людини і природи, охоронець світу і спокою ; захисник і покровитель; срібний колір – благородство і чистота помислів, миролюбність. Золотий колір – визначає статус міста як центру сільськогосподарського району.
Кадуцей, ромби і хрест символізують витоки міста: ромби – соляні промисли; кадуцей – торгівля; золотий хрест – головний елемент прапора ізюмського козацького полку. Накладення золотого хреста на зелене тло символізує перемогу християнства. Герб затверджений в 1997 році.
Прапор
Прапор Слов’янська являє собою прямокутне полотнище блакитного кольору, в центрі якого зображений сокіл. Сокіл на прапорі ілюструє рядки відомої пісні «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю, чому я не сокіл, чому не літаю». Автор слів цієї пісні поет Михайло Петренко – уродженець Слов’янська. Нині пісня стала гімном міста.
