Євген Маланюк – імператор залізних строф
Один з найвидатніших поетів ХХ століття, літературний критик, сотник армії УНР… Все це про великого та знаного українця Євгена Маланюка. Його ненавиділа і боялася радянська влада. Та він творив й повернувся у книжках на Батьківщину вже після здобуття незалежності.
Народився письменник 1 лютого 1897 року в місті Архангороді на Херсонщині (тепер містечко Новоархангельськ Кіровоградської області) у родині активіста-просвітянина. Усе життя віддав мистецтву та в першу чергу українській літературі. Був активним діячем Празької поетичної школи. Є автором багатьох поетичних збірок, які були видані у Європі та Америці. (”Стилет і стилос”, «Гербарій», ”Земля і залізо”, ”Поезія в одному томі” та інші). Належав до умовної «Вісниківської квадриги» (квадрига — четвірка коней), тому що друкувався у часописі «Вісник». Публіцист помер у передмісті Нью-Йорка 16 лютого 1968 року.
Життя Євгена Маланюка було наповнено цікавими та яскравими моментами, з якими варто ознайомитися.
- Маланюк служив в Армії УНР. У роки війни закінчив Київську військову школу. У царській армії служив офіцером.
- 1920 року з’являється друком перший вірш. У цьому році поет назавжди покидає Україну.
- У 1925 році Євген Маланюк одружився із Зоєю Равич, але наприкінці 1929 року вони розійшлися.
- За фахом Євген Маланюк був інженером.
- 1929 р. — Євген Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання «Танк».
- «Хтось сказав, що українці не вміють шанувати своїх героїв. А там, де немає пошани до визначних особистостей, не може витворитися традиція, що грає таку велику роль в вихованні нації, в накресленні її історичних завдань і шляхів…” – неодноразово висловлювався Маланюк про поразку армії УНР.
- Маланюк завжди стверджував, що він “Евген”, а не “Євген”. Так само він говорив “Европа”.
- Про відомого письменника пам’ятають в Україні. У різних містах держави є вулиці, названі на його честь. Також є літературна премія ім. Євгена Маланюка, якою нагороджують літераторів Кіровоградської області.
