У біографії Бетховена він зазвичай називається останнім представником класичної віденської школи композиторів. Це правда, у ХІХ столітті, після його смерті, музична мода змінилася дуже помітно.
Великий композитор походив з музичної династії. Його батько та дід були співаками у капелі, причому дід у результаті навіть дослужився до капельмейстера (керівника хорової капели).
За своє життя Бетховен написав безліч творів, у тому числі 9 симфоній, 53 сонати, один балет та багато чого ще. При цьому він не надто цікавився популярними тоді операми, і створив лише один твір у цьому жанрі.
Перше видання його музичних творів відбулося, коли йому було 12 років. Сам композитор на цей час уже працював помічником придворного органіста.
Величезний вплив життя Людвіга ван Бетховена надав його батько. Той був одержимий ідеєю зробити із сина другого Моцарта, а тому почав навчати його музиці з раннього дитинства.
На робочому місці Бетховена завжди панував безлад.
У віці чотирьох років він за батьківським наполяганням займався грою на клавесині по шість годин на день. Іноді він навіть музикував ночами, знову ж таки, якщо того вимагав батько.
Сім’я Бетховена була небагата. Після смерті діда-капельмейстера грошей зовсім не стало, тому дванадцятирічний композитор і влаштувався працювати помічником органіста.
В юності він навчався у школі, в якій особливий наголос робився на музику та латину. Тому композитор, будучи підлітком, вільно опанував латинь, але до кінця життя Бетховен писав з помилками, а множити, ділити і робити інші арифметичні операції він і навчився ніколи.
У свій час його вчителем був знаменитий композитор Йозеф Гайдн, але стосунки у них не склалися. Гайдн побоювався, що юний Людвіг наживе йому проблем через свою гостру і нестримну мову, а той, у свою чергу, вважав, що Гайдн при всьому своєму таланті не зможе його нічому навчити.
Одним з наставників юного Людвіга ван Бетховена став Антоніо Сальєрі, друг Моцарта та знаменитий композитор. Той самий, якому приписується отруєння Моцарта, хоч це й неправда.
Для сучасників Бетховен був не так композитором, скільки геніальним композитором-віртуозом. Публічна гра на фортепіано роками була його основним джерелом прибутку.
Композитор вільно володів трьома іноземними мовами – французькою, італійською та латиною. Відомо, що він без проблем читав твори давньоримських класиків в оригіналі.
Заробивши певну популярність, Бетховен зумів виправити своє фінансове становище. Окрім гри на фортепіано, він заробляв ще й тим, що давав уроки музики представникам аристократії.
Своїми улюбленими письменниками він вважав Плутарха, Гомера та знаменитого драматурга Шекспіра. А серед поетів він особливо виділяв своїх співвітчизників Йоганна Гете та Фрідріха Шіллера.
Коли в 17 років Бетховен вперше виступав у Відні, музичній столиці Європи, у залі був присутній Моцарт. Прослухавши імпровізацію композитора-початківця, Моцарт вигукнув “Він усіх змусить говорити про себе!”.
Портрет Бетховена
Сучасникам він запам’ятався ще й своїм зовнішнім виглядом. Композитор зазвичай дуже недбало одягався, часто з’являвся на публіці з нечесаним і неохайним, анітрохи не переймаючись думкою оточуючих.
У короткій біографії Бетховена згадано випадок, що свідчить про його різкість і уразливість. Одного разу на його концерті один із гостей почав перемовлятися з дамою, що сидить поруч, і композитор, помітивши це, перервав концерт, заявивши “таким свиням я грати не буду”.
Одного разу він гостював у свого покровителя, австрійського князя Ліхновського і той попросив його зіграти гостям. Бетховен проте відмовився. Його почали вмовляти, але він замкнувся в окремій кімнаті. Розлючений князь наказав виламати в неї двері, що й було зроблено, після чого композитор пішов, а вранці надіслав князю листа, в якому написав, що князів у світі є і будуть тисячі, а ось Бетховен у ньому всього один.
До 27 років композитор почав швидко втрачати слух, але не припинив писати музику. Щоб “чути”, він затискав у зубах паличку, прикріплену до передньої панелі фортепіано, на якому він грав – це допомагало йому відчувати вібрації.
Чути хоч щось йому якийсь час допомагали слухові трубки, виготовлені для нього Йоганном Мельцелем, його другом, відомим піаністом та винахідником.
Пам’ятник Людвігу ван Бетховену у Відні, столиці Австрії
Спілкуючись із оглухлим Бетховеном, його друзі взяли у звичку записувати свої репліки у зошиті, на які він відповідав або усно, або письмово. Частина з них збереглася, але деякі були знищені його друзями, оскільки у зошитах містилися різкі випади і навіть образи імператора та членів правлячої династії. Відомо, що критика влади була улюбленою темою композитора.
Свої найзнаменитіші твори, такі як “Дивний квартет”, “Урочиста меса”, “Дев’ята симфонія” та “Велика фуга” він написав уже після того, як повністю втратив слух.
Свою третю симфонію Людвіг ван Бетховен мав намір присвятити Наполеону. Але після того, як Наполеон зрадив ідеали Великої Французької революції та оголосив себе імператором, композитор передумав.
Неабияка частина пізньої творчості Бетховена є творчою обробкою народних пісень. Здебільшого це уельські, шотландські та ірландські пісні, але є серед них також російські та українські.
На прем’єрі “Дев’ятої симфонії” публіка аплодувала композитору так довго, що довелося втрутитися поліції, тому що настільки тривалі овації дозволялися лише по відношенню до самого імператора.
Після поразки Наполеона в Австрії запанував поліцейський режим, і влада почала жорстко припиняти будь-яке вільнодумство. Друзі Бетховена побоювалися за його життя з огляду на його погляди, але через його популярність уряд так і не наважився його зачепити.
Оглухнувши, композитор продовжував слухати музику внутрішнім слухом. Для цього він читав партитури музичних творів, і музика при цьому звучала у нього в голові.
Одного разу Людвіг ван Бетховен гуляв садом у чеському місті Теплиці в компанії свого друга Йоганна Гете, і вони випадково зустріли австрійського імператора з його почтом. Гете ввічливо вклонився монарху і відійшов убік, а композитор безцеремонно пройшов крізь натовп придворних, ледь кивнувши імператору і злегка доторкнувшись до капелюха, що було нечуваною зухвалістю.
Можливо, Бетховену, який страждав від важкої хвороби печінки, навмисно “допомогли” піти з життя – є теорія про те, що лікар, який відвідував його, при кожному візиті ставив йому примочки з токсичним свинцем. На користь цієї версії говорить те, що дослідження збереженого волосся композитора підтвердило те, що після кожного візиту лікаря вміст свинцю в них збільшувався.
Після смерті Бетховена понад 20 тисяч людей прийшли проводити його в останній шлях. Вони зібралися у величезну жалобну процесію.
