У біографії Андрія Сахарова згадується, що він у 1975 році отримав Нобелівську премію миру, хоча він є одним із творців першої радянської водневої бомби. Ніякого протиріччя тут немає – уславлений академік був переконаним противником війни у її прояві. Він вірив, що поява нової потужної бомби стане стримуючим чинником і запобігатиме руйнівним війнам.
У нього було змішане російсько-грецьке походження. Батько академіка був викладачем фізики, а мати була дочкою спадкового грецького військового Олексія Софіано. Саме “Софіано” – її дівоче прізвище.
Близько шести років життя Андрій Сахаров провів у засланні. Після того, як він висловився проти введення радянських військ до Афганістану, його позбавили всіх премій і нагород, після чого разом із дружиною вислали до Нижнього Новгорода (тоді – Горького), яке було закритим містом, недоступним для відвідування іноземцями.
У дитинстві освіту Андрій Олексійович отримував удома. У школу він пішов навчатися лише з сьомого класу, а після закінчення зумів вступити на фізичний факультет МДУ. При цьому математика, на відміну від фізики, ніколи його не цікавила, хоч це суміжні науки.
Коли 1941 року розпочалася Друга Світова війна, Сахаров спробував вступити у військову академію. Однак, незважаючи на всю його завзятість, він все одно отримав відмову через проблеми зі здоров’ям.
Андрій Сахаров у молодості
Коли Андрію Олексійовичу було лише 21 рік, його талант уже помітили, і відправили майбутнього академіка на патронний завод в Ульяновську. Там він з ентузіазмом взявся до справи, і в перший же рік зробив кілька важливих винаходів.
Перша радянська воднева бомба називалася РДС-6с, але між собою вчені називали її “слойка Сахарова”. Саме Андрій Олексійович був головним її творцем, а бомба мала “шарувату” конструкцію. Вона стала першою у світі водневою бомбою, придатною для практичного застосування.
Андрій Сахаров став другим за молодістю академіком в історії Академії наук СРСР, він отримав це звання у 32 роки. Рекомендаційний лист для нього підписали практично всі провідні радянські вчені тієї доби.
Великий учений був відважною людиною – знаючи про те, як радянська влада ставиться до дисидентів, він, проте, не боявся відкрито виступати проти реабілітації Сталіна та захищати несправедливо, на його думку, звинувачених. Академік вважав, що його цінність, як вченого, захистить його, і до певного часу так воно і було.
Сахаров був особисто знайомий з Олександром Солженіциним, чи не найненависнішою радянським урядом людиною. Він багато в чому поділяв його погляди і підтримував Солженіцина навіть тоді, коли він відкрито зазнавав репресій та гонінь.
У 60-х роках XX століття Андрій Сахаров потрапив у поле зору КДБ і його підозрювали в антирадянській діяльності. Його періодично викликали на допити, у нього вдома проводили обшуки, телефон прослуховували, а в газетах почали з’являтися замітки, що його критикують, і статті.
Андрій Олексійович був володарем звання тричі Героя Радянського Союзу, Ленінської премії, Сталінської премії та цілої купи інших нагород. Однак, всі ці нагороди та звання у нього відібрали, коли відправили його на заслання.
Ім’я академіка Сахарова було відоме далеко поза СРСР. Коли влада заарештувала його, звістка про це сколихнула весь світ, і голоси на підтримку Андрія Олексійовича лунали всюди. Навіть у Вашингтоні, столиці США, площу, на якій знаходилося радянське посольство, перейменували на площу Сахарова.
Коли його звільнили із заслання, він відмовився юридично прийняти назад усі звання та нагороди, які у нього відібрали, доти, доки не звільнять усіх політв’язнів. Але це не стало на заваді його реабілітації, і в наш час вулиці, названі на честь Андрія Сахарова, є у багатьох містах України.
Під час перебування на засланні академік продовжував працювати, але він тричі влаштовував голодування тривалістю 17 до 178 днів. Вперше він вимагав випустити за кордон свою невістку, вдруге – припинити кримінальне переслідування дружини, а втретє – дозволити дружині виїхати за кордон на операцію на серці. Його насильно госпіталізували і намагалися силою годувати, але Сахаров був непохитний.
