Знамениті казкарі брати Грімм займалися не лише творами для дітей. Вони також стали батьками-засновниками першого тлумачного словника німецької мови, хоч і не встигли закінчити цю титанічну працю. Після їхньої смерті він був продовжений іншими лінгвістами. Вони почали працювати над словником у середині 1830-х років, а перше його видання відбулося лише у 1960 році.
Якоб і Вільгельм Грімм не вигадували свої казки самостійно. Будучи лінгвістами та дослідниками німецької культури, вони збирали народні оповіді та інший фольклор, обробляли цей матеріал і на його основі вже створювали свої твори.
Найвідоміша їхня книга так і називається – “Казки братів Грімм”. Перша її версія складається з 40 творів, з яких Якоб написав 27, а Вільгельм – 15. Проте, на момент видання кількість казок було збільшено до 86, а в другому виданні їх було вже 170.
Одного разу братів Гримм обдурив їхній близький друг, німецький поет Клеменс Брентано де ла Рош. У 1810 році вони, закінчивши рукопис своєї збірки, на його прохання відіслали її для ознайомлення, але Брентано її так і не повернув. Підозрюючи, що він може вкрасти казки та опублікувати їх першим, під своїм ім’ям, брати-казкарі поспішили з власним виданням, яке побачило світ у 1812 році.
Саме збірка казок, а не праці в галузі лінгвістики та дослідження фольклору, принесла братам Грімм всесвітню славу. Їхні казки швидко розійшлися по всій Європі, і в наступні десятиліття були перекладені більш як дві сотні мов.
Твори братів-казкарів згодом неодноразово переписувалися іншими авторами та видавалися у відредагованому вигляді. Зараз вони видаються сильно “облагородженими”, оскільки в оригіналі вони рясніли різними кривавими та жорстокими подробицями, які не підходять для дітей.
Літературу брати Грімм поділяли на дві основні групи – на природну та штучну. До першої вони відносили народну творчість, яка не має певного автора, а до другої – твори, створені окремими письменниками та поетами.
У пошуках фольклору брати Грімм багато подорожували, розмовляючи зі старими у віддалених селах. Крім того, вони роками сиділи в бібліотеці, копаючись у старих збірниках народних казок, і частину матеріалу вони почерпнули саме з них.
У першому виданні “Казок братів Грімм” брати наскільки можна вказували інформацію про джерела матеріалів – де вони взяли ту чи іншу казку, і хто її їм розповів. Так, цілу купу казок їм розповів старий кавалерист, який поділився своїми знаннями в обмін на комплект одягу.
Говорячи про братів Грімм, усі думають про двох людей. В принципі, це вірно, оскільки казкарями були Вільгельм і Якоб Грімм, але вони мали ще шестеро братів і сестру. З усіх них із братами-казкарями працював лише їхній брат Людвіг, який був художником і гравером. Саме Людвіг зробив гравюри-ілюстрації для їхньої збірки казок (всього 7 штук), а в наступних виданнях художники малювали нові ілюстрації в основному на основі його гравюр.
Як ми вже з’ясували, уславлені брати були не лише казкарями, а й лінгвістами. У лінгвістиці існує закон пересування приголосних, він же закон Грімма, що описує правила пересування приголосних літер у німецькій мові. Таку назву він отримав, тому що в 1822 його повністю досліджував і описав Якоб Грімм.
Багато всесвітньо відомих казок насправді придумані братами Грімм, нехай вони й не складали їх самі, а обробляли фольклор. Хто не чув про казки про Попелюшку, Білосніжку, Рапунцель, Бременських музикантів, про вовка та сімох козенят?
У Німеччині до переходу на євро використовувалися дойчмарки, німецька валюта. На купюрах номіналом в 1000 марок красувалися портрети братів Грімм, оскільки німці по праву пишаються своїми знаменитими співвітчизниками.
Коли в Королівстві Ганновер (нині це частина Німеччини) постало питання про відміну конституції, брати Грімм виступили проти цього рішення, незважаючи на те, що вони були монархістами. Однак конституцію все ж таки скасували, а тих, хто проти цього протестував найбільше, вислали з країни. Брати тоді жили в Ганновері і були професорами Геттінгенського університету, але вони були звільнені, і їм довелося покинути Ганновер, причому для Якоба Грімма ця висилка була довічною – йому взагалі заборонили повертатися назад. Вільгельм обійшовся без довічної висилки, але він підтримав брата і більше в Ганновер не повертався.