Його ім’ям татарські матері лякали своїх дітей. Він був проти будь-якого союзу з Росією, але також не бачив сенсу близької дружби з Річчю Посполитою, так як виступав за незалежність України. Його рекордні 15 разів обирали отаманом Запорізької Січі, він не програв жодного бою. Ну і, звичайно, Іван Сірко поставив свій підпис під знаменитим листом султану.
У новому циклі публікацій про справжніх чоловіків в українській історії, з’ясував цікаві факти про людину, яку називали переможцем осман, татар та іспанців, а також – перевертнем, Урус-шайтаном і семиглавим драконом.
Воїн і дипломат
Іван Сірко народився близько 1605-1610 і помер в 1680. Цей історичний відрізок дуже складний в контексті постійних домагань, вимог і спроб підім’яти під себе з боку Росії, Речі Посполитої, татар і османів.
Кошовому отаману Запорізької Січі в такій обстановці бути просто сильним, доблесним і надзвичайно хоробрим воїном мало. Треба також мати чітку мету -вільну і процвітаючу Україну, що вимагало чималого розуму, мудрості та вміння лавірувати між зовнішніми і внутрішніми ворогами. Саме таким був Сірко. Після його смерті якраз такого лідера не вистачало Україні протягом всієї історії, не вистачає і зараз.
Сірко багато разів змінює політичну орієнтацію, він то допомагає промосковсько налаштованому Івану Брюховецькому боротися за гетьманську булаву, то залишає його без своєї допомоги, то воює з військами правобережного гетьмана Павла Тетері та його польськими союзниками, то вже разом з поляками бореться з гетьманом Петром Дорошенком.
Він часто казав: “Нужда закон змінює”. Але його підтримка то проросійських сил в Україні, то пропольських не можна розглядати як зраду. Адже у всій цій його заплутаній і складній грі простежується політика служіння тільки Україні.
Все своє життя Сірко був патріотом. “Бог свідок моєї душі – писав він братові гетьмана Самойловича, – що я ніколи не ходив на Україну з тим, щоб громити батьківщину мою. Істину кажу, що всі мої турботи і старання спрямовані на те, щоб завдати шкоди нашим ворогам”.
Спаситель французів
Перші точні письмові свідчення про Івана Сірка описують події, коли він, будучи ще Вінницьким полковником, в середині 1644 року разом з Богданом Хмельницьким вів переговори у Варшаві з графом Де Брежи про участь запорожців у війні з Іспанією на боці Франції.
У той час, як сучасна Франція не завжди буває доброзичливою по відношенню до України у військових питаннях, 370 років тому французи самі попросили у козаків допомоги для взяття фортеці Дюнкерк. Сірко прийняв пропозицію і попрямував до Франції разом з 2600 воїнами.
До цього французи не могли оволодіти зайнятою іспанцями фортецею протягом 10 років. Іван Сірко домовився про хорошу плату за послуги своєї армії, про можливість користуватися галерами французів і заручився обіцянкою, що ті не будуть втручатися в тактику і його методи ведення війни.
Власна стратегія
Рік козаки брали участь у боях проти військ Іспанії та Фландрії, перемагали в них і впевнено йшли до своєї основної мети – фортеці Дюнкерк. Вона була практично неприступною, зараз її б назвали мегафортифікацією.
Не програвши за своє життя жодного бою, Сірко був упевнений, що загальноприйняті Європейські стародавні методи ведення війни і призвели до того, що розібратися з ситуацією без козаків у французів не виходить. Як людина практична і не любляча церемоній, він вже заздалегідь придумав план захоплення Дюнкерка. Щоправда, цей план суперечив усім тогочасним уявленням військової науки.
Відправившись зі своєю частиною війська на кораблях у бік фортеці (інші залишилися з Хмельницьким на березі), він разом з французами був оточений великою кількістю іспанської ескадри. Іван Сірко наказав підняти білі прапори капітуляції. Коли іспанці підпливли досить близько, Сірко наказав взяти тих на абордаж.
У Морському бою іспанці мали явну перевагу. А ось в рукопашному – козакам не було рівних, і вони з легкістю здолали ворога, полонивши при цьому одного з адміралів. Після захоплюючої екскурсії в трюм корабля з мішком на голові, проведеної для іспанця особисто Сірко, той на знак дружби погодився стати лоцманом української флотилії і назвав потрібні паролі. Після цього здача іспанців стала питанням часу.
Бюст Івана Сірка досі знаходиться на узбережжі Ла-Маншу.
Безпрецедентна довіра
Про те, якими управлінськими та особистими якостями володів Іван Сірко, говорить повна довіра до нього з боку козаків.
У Запорізькій Січі щороку проводилися вибори кошового отамана (“батька”). Зазвичай одну людину вибирали не більше разу, рідко-двох. Адже довіру козаків треба було заслужити, а вся діяльність кошового була перед ними як на долоні. Іван Сірко переобирався рекордну кількість разів – 15.
І це були чесні 15 разів, а не просування тієї ж людини під різними прапорами. Навіть якщо в ті часи вже існували б політтехнологи з усіма своїми “каруселями”, “чорнухою”, підробкою протоколів та іншими речами, їм би не вдалося вплинути на результат виборів кошового отамана.
Вибори в ті часи проходили так. Кожен курінь пропонував своїх кандидатів. З них і вибирався Кошовий. Козаки-народ гарячий, тому процес міг супроводжуватися ексцесами. У підсумку всі зупинялися на комусь одному.
Він виходив на площу, згідно з традицією, два рази відмовлявся, а на третій – погоджувався. Кланявся на чотири сторони під вигуки запорожців: “Будь, пане, здоровий та гладкий. Дай тобі, Боже, лебединий вік і журавлиний крик”
Директор зовнішньої розвідки
Іван Сірко – безстрашний воїн і відмінний політичний стратег. І в його арсеналі були присутні не тільки бої та інтриги. Він створив розвідуправління, робота якого, судячи з результатів, була високоефективною.
Іван Сірко, в час, коли Україна була на порозі війни з турками, послав Запорожця – розвідника з важливим завданням до Туреччини. Той повинен був вивідати плани можливого майбутнього ворога.
Розвідник, вільно володіючи турецькою мовою, провів там спецоперацію і зміг привезти на Запоріжжя наказ султана Магомета IV про майбутній похід на Україну. Це допомогло запобігти катастрофі.
Цей безіменний розвідник став прототипом головного героя романів Володимира Малика “Таємний посол”.
Вдача
Безстрашність Івана Сірка в бою, його присутність на передовій з’єднуються з продуманістю у вчинках. Він був людиною, яка здатна складати політичні та військово-тактичні багатоходівки, спокійно їх обдумуючи.
Недавні дослідження, проведені доктором історичних наук Юрієм Мициком, показують, що Іван Сірко був добрим сім’янином, однолюбом, не віддавався розпусті і пияцтву, мав спокійний і розважливий характер. Він не тримався за посаду, поважав традиції Січі, вів простий, навіть аскетичний спосіб життя.
Є дві різні історії, які допоможуть краще зрозуміти і час, і вдачу, і відповідальність кошового отамана.
Ситуація при Сиваші
У житті Івана Сірка було багато моментів, де від нього вимагалося прийняття складних рішень. Часто він був жорстким, і навіть жорстокою людиною, але ця його якість диктувалася історичними умовами.
У 1675 році Іван Сірко увірвався до Криму і у вирішальній битві при Сиваші розбив армію кримського хана. Таким чином йому вдалося звільнити з неволі понад сім тисяч полонених. Після того, як запорожці пройшли Каланчак і чорну долину і зупинилися на відпочинок, три тисячі колишніх полонених виявили бажання повернутися в Крим.
Як тільки ті пішли, Сірко віддав наказ козакам осідлати коней і порубати всіх, хто зрадив батьківщину. Після того, як його веління було виконано, кошовий отаман під’їхав, вклонився мертвим тілам і сказав: “Вибачте нам, браття, а самі спіть тут до Страшного Суду Божого замість того, щоб розмножуватися вам в Криму між басурманами на наші християнські молодецькі голови і на всю свою вічну без хрещення загибель”.
Потім він також попросив вибачення і у запорожців, що їм довелося таким чином обагрити свої руки.
“Будемо людьми”
Є ще один випадок, який засвідчений історичними джерелами. Урус-шайтан, цей Дракон з сімома головами, допоміг татарам, у яких в армійських підрозділах почалася бубонна чума. Він виділив їм вільні, а значить-незаражені українські землі і води.
Тим, хто звинуватив його в допомозі татарам, він відповів просто: “будемо людьми”.
Сім’я
Долі дружин запорізьких козаків не були простими – чоловіки не з’являлися вдома довгими місяцями. Незважаючи на це, відомо, що шлюб Іван Сірко був успішним. З дружиною Софією Сірчихою у нього було двоє синів, Петро і Роман, і двоє заміжніх дочок, імена яких до нас не дійшли. Про дружину відомо завдяки українській Думі “Вдова Івана Сірка і Сірченки”, яка була записана в 1805 році.
Перший син Петро був одружений на дочці молдавського господаря Хінкула. Загинув у 1673 році під час Кримського походу проти османів. Другий син, Роман Сірченко був одружений на дочці покійного гетьмана Івана Брюховецького. Польський король Ян III Собеський взяв його під свою опіку після смерті Івана Сірка.
Сірко – козак-характерник
У сучасній Україні магія політичної “еліти” зводиться до її допуску до новітніх закордонних медичних технологій. Під час козацької України, згідно з легендами та деякими історичними джерелами, були особливі люди, сповнені мудрості та чистоти. Володіючи надлюдськими здібностями, вони безоплатно надавали допомогу стражденним і відбивали ворожу агресію. Сірко був одним з них.
Звичайно, така чеснота в період потрясінь пояснюється людьми не інакше, як володінням секретами чаклунства.
Образ Івана Сірка взагалі дуже містифікований. Можливо, це пов’язано з його харизмою, мудрістю та непереможністю, а також жахом, що наганяється на ворогів. Але існує також теорія, згідно з якою Іван Сірко володів таємними магічними козацькими знаннями – характерництвом. Ось тільки мала частина магічних легенд про Сірка, які дійшли до нашого часу:
- Іван Сірко народився вже з зубами і, як тільки повитуха піднесла його до столу, він тут же схопив звідти пиріг з м’ясною начинкою і враз його з’їв.
- Його не могла взяти ні куля, ні меч. Якщо він підставляв руку під удар шаблі, на ній залишався лише синій слід, а сам Іван Сірко був неушкоджений.
- З легкістю перемагав не тільки людей, а й всіляку нечисть. Наприклад, річку Чортомлик назвали так, тому що в ній Сірко пристрелив чорта.
- Після смерті, за наказом самого ж Івана Сірка, козаки відрізали у нього руки і, під час бою, виставляли вперед війська, що давало їм безумовну перемогу.
- Сірко був перевертнем, який може стати вовком. Недарма ж “Сірко”в українській мові – епітет”вовка”.
- Насправді прожив три рази по 70 років. Правда, чим він займався в двох інших своїх життях, не відомо.
Іван Сірко був елітою, якій чужі м’якотілість, продажність, жага до збагачення. Він приймав жорсткі, але правильні і своєчасні рішення на благо України. Повна протилежність багатьом персонажам теперішнього часу.
