Країна, що існувала протягом тисячоліть на берегах річки Ніл, давно визнана найбільш самобутньою, вона привертає увагу і науковців, і єгиптологів, та всіх допитливих людей. Адже Єгипет — країна фараонів.
Вважається, що саме в Стародавньому Єгипті вперше з’явилася писемність. Більшість відомих нині величезних кам’яних статуй давнину теж створені жителями долини Нілу. Величезним був вплив цієї великої річки на історію єгипетської держави, на його культуру, релігію, економіку.
Дослідження археологів довели, що невеликі автономні поселення існували віками на цих родючих землях. Вони були захоплені приблизно 5000 років тому кланом Менесов, що дали початок першої династії фараонів. Для зміцнення політичної влади правляча верхівка об’єдналася з релігійною елітою, при активному сприянні якої і виникло обожнювання фараонів.
Перша піраміда – усипальниця божественного правителя-фараона виникла у XXVII столітті до нашої ери. При порівнянні її з грандіозними пірамідами Гізи, збудованими за часів четвертої династії, напрошуються висновки, наскільки посилилася і зміцнилася за століття монархічна структура цієї держави.
Але історія не розвивається прямолінійно. В ній поряд з періодами розквіту і підйому, бувають і періоди занепаду. Тому, напевно, завдяки нестабільності та послаблення монархічної влади на периферії в часи шостої і сьомої династій фараонів з’явились міста-держави, такі як, наприклад, у Фівах.
У ті періоди часу монархічна влада сильно розхиталася, і Гераклеополис проголосив себе столицею всього Єгипту. Почалися в Єгипті часи безвладдя і анархії. А анархія сприяла спалаху громадянської війни. Країну стали роздирати і розоряти нескінченні міжусобиці. Набіги кочівників додавали масла у вогонь.
Кінець періоду безвладдя поклав фараон Монтухотеп II. Він силою відновив цілісність держави. Його славну справу продовжила низка чудових правителів, кожен з яких вніс величезний внесок у світову історію і культуру. +Всім відома діяльність Тутмоса I, чиє пишне поховання було знайдено в Долині Царів. А дочка його Хатшепсут прославилася на тисячоліття не тільки своєю мудрістю, але і жорстким стилем правління. А Західна Азія стала частиною Єгипетської імперії завдяки войовничому Тутмосу III.
Особливу повагу викликає фараон-реформатор Аменхотеп IV. Він першим в історії людства висунув ідею єдиного бога, поколивавши тим самим складний пантеон єгипетських богів, а заодно з ним і величезну владу жерців. Фараон оголосив єдиним богом сонячний диск Атон, а себе його сином та намісником серед людей, взявши відповідне ім’я Ехнатон (Атону догоджаючий). Ним була заснована нова столиця, де государ оселився з царицею – дружиною Нефертіті і своїми дітьми.
Останнім у їх династії став син Ехнатона – Тутанхамон, який успадкував престол десятирічним хлопчиком, а в дев’ятнадцять років загинув, імовірно, впавши з колісниці.
Войовнича династія, основоположником якої став Рамзес I, а продовжили Рамзес II, Рамзес III і Мережі I, залишила про себе пам’ять у вигляді докладних розповідей про боях і перемогах, а так само грандіозних пірамід.
А початок нової епохи в житті стародавньої держави поклав Олександр Македонський, приєднавший Єгипет до своєї імперії і створив нову столицю – Олександрію.
Від Олександра Великого влада перейшла до воєначальника Птолемея, засновника династії Птолемеїв.
Через 300 років цариця Клеопатра, яка залишилася в історії не тільки як остання представниця династії Птолемеїв, але і як одна з найцікавіших і суперечливих жінок-політиків усіх часів, довгий час стримувала наступ на Єгипет Римської Імперії. Вона зуміла залучити на свою сторону спочатку найбільшого римського полководця Юлія Цезаря, від якого згодом народила сина. Потім під її чари потрапив Марк Антоній. Коли після поразки в битві при Аттиці цариці Клеопатрі довелося покінчити з собою, Римська Імперія зуміла силою приєднати до себе Єгипет, що і було основною метою Римського Сенату в даному регіоні.
До III-IV століттям нашої ери колись могутня Римська Імперія почала рухатися до занепаду. Вона вже не могла стримувати сильний натиск кочівників. Всі сміливішими ставали вилазки нубійців, персів і північно-африканських племен.
І в 640 році нашої ери Єгипет був остаточно захоплений арабами. Державною релігією з тих пір стає іслам. Було засновано місто Аль-Кайра, який поступово перетворився в столицю країни, відому нам під назвою Каїр. Династія Фатимідів зуміла зробити Єгипет стабільною державою з потопаючою в розкоші і млості столицею, яка не могла не привернути жадібних поглядів учасників виникавших тоді в Західній Європі хрестових походів.
Під виглядом великої місії «визволення Гробу Господнього» хрестоносці грабували і розоряли захоплені території, майже вся імперія Фатимідів в XI столітті перебувала під владою християн. І тільки в 1187 році Каїр був знову відбудований, завдяки Салах ад-Діну (Саладіну), який зумів вибити європейців з Єрусалиму, і з територій, що належали колись Фатимидам. Саладіна підвела зайва довірливість по відношенню до власних найманців. Щоб протистояти християнам, він найняв армію турків – мамелюків, які після низки перемог вирішили обходитися без начальника-інородця, усунули Саладіна і повністю захопили владу над Єгиптом.
Коли в 1517 році султан Османської Імперії захопив багатостраждальні долини Нілу, він зберіг ці землі, не віддавши їх на розграбування, оскільки місцеві влади не чинили опору, вважаючи турецьких загарбників своїми одноплемінниками. Таким чином, Єгипет майже добровільно було приєднано до Османської Імперії і правлячі структури залишилися практично недоторканими.
Європейці ненадовго знову приходили до влади в Єгипті, коли в 1798 році країна була захоплена військами Наполеона, а через три роки місце французів спробували зайняти англійці. Їх прогнав лейтенант Османської імперії Мухаммед Алі, здобув переконливу перемогу над підданими Британії.
Під час Першої Світової війни в Єгипті, який впевнено позиціонував себе союзником Альянсу, виникла національна партія Вафд. Тоді ж абсолютна монархія трансформувалася в конституційну. При номінальному правлінні Фуада I влада постійно кочувала від монархістів до вафдистів, а від вафдистів до британців.
Таке ж положення речей продовжилося і після Другої Світової війни, коли, незважаючи на вступ Єгипту і ще шести країн в Лігу Арабського Світу, була в 1948 році програна війна з Ізраїлем.
У 1952 році військова угруповання на чолі з Гамалем Абдель Насером прийшла до влади шляхом державного перевороту. Це викликало відповідну агресію з боку Франції і Британії, які намагалися усунути нову владу в країні і відновити втрачений вплив за допомогою військового вторгнення. Цю експансію Сполучених військ Англії і Франції вдалося зупинити лише завдяки декларації ООН, у створенні якої взяли участь дві наддержави США і СРСР.
Гамаль Абдель Насер
Використовуючи зрослу завдяки «визвольного руху» популярність, Насер спробував об’єднати Єгипет, Ірак, Сирію і Ємен, він сподівався таким чином придбати союзників для війни з Ізраїлем. Але утворити сильну коаліцію владі Єгипту не вдалося, і в 1967 країна безнадійно і майже відразу ж програла битву з напав на неї Ізраїлем. ВПС Єгипту були практично знищені, Синай окупований, а рух по Суецькому каналу перекрито.
Політичний напрямок країни змінилося зі смертю Насера в 1970 році. Основною метою стало зміцнення відносин з США і Західною Європою. До влади прийшов президент Анвар Садат. Він зумів скористатися знанням єврейських традицій, у 1973 році несподівано напавши на окуповану гору Синай ізраїльтян у розпал їх свята Йом Кіпур. Цей підступний хід мав успіх, єгипетські війська здобули перемогу. У 1977 році в обмін на повне звільнення гори Синай від ізраїльських військ Садат погодився офіційно визнати державу Ізраїль. Президент загинув від рук єгипетських релігійних фанатиків, які не бажали погоджуватися з мирним рішенням тривалого конфлікту між двома країнами, які вважали таку угоду ганебним для цієї мусульманської країни.
Хосні Мубарек
Президент Єгипту Хосні Мубарек, отримав цей пост після загибелі Анвара Садата, вів політику, спрямовану на усунення конфліктів між усіма країнами регіону. У цей час держава налагоджує дружні відносини з Ізраїлем, з арабськими країнами, прагне до мирного вирішення всіх виникаючих розбіжностей. Арабські фундаменталісти влаштовували замахи на президента, провідного суперечить їх агресивним поглядам мирну політичну лінію, але він благополучно уникнув небезпеки і продовжує вести країну до процвітання.
Єгипет став налагоджувати відносини з країнами Західної Європи. У 1992 році ісламські фундаменталісти почали вести активну терористичну діяльність на території країни. Особливо жорстокий теракт стався в 1997 році, тоді агресорами були розстріляні 70 осіб, серед яких були не тільки громадяни Єгипту, але і туристи. До 2000 року влади зуміли викорінити терористичні організації, результатом чого стали підвищення рівня життя та грамотність населення.
Зараз Єгипет – стабільна благополучна країна з чудово розвиненим туристичним бізнесом. Сюди прагнуть туристи всього світу, залучені безліччю пам’яток найдавнішої історії і прекрасними середземноморськими курортами.
