Образ середньовічного лицаря незмінно овіяний романтичним ореолом, але насправді реальність була далеко не такою яскравою і позитивною. Колись лицарі були просто воїнами, більш або менш знатними, але розквіту лицарства припав на досить темні часи. Згодом письменники і поети неабияк романтизували їх образ, створивши таких літературних поборників справедливості, захисників слабких і пригноблених, що насправді у багатьох випадках була досить далеко від істини.
Факти про лицарів
- Всупереч поширеному міфу, багато з них билися не тільки врукопашну. В історії згадується чимало знатних лицарів, що воліли цибулю мечу.
- Лицарські турніри зародилися у Франції та Німеччини в XI столітті, і пізніше проникли звідти і в інші європейські землі.
- Саме завдяки їм з’явився суд поєдинком, коли обвинувачений міг довести свою правоту, взявши участь в битві не на життя, а на смерть.
- Більшість майбутніх лицарів в юності були пажами і зброєносцями. Будучи помічниками старших лицарів, вони вчилися військової справи і всьому іншому.
- Лицарський стан в Європі більш-менш оформився на рубежі VIII-IX століть, в епоху правління Карав Великого (цікаві факти про Карла Великого).
- На відміну від легких копій піхотинців, лицарі користувалися величезними і надзвичайно важкими списами, які використовувалися для таранного удару.
- Так як і самі вершники, їх коні зазвичай заковувались в броню, така кіннота не могла довго скакати на високій швидкості. Однак, на короткий галоп коні були здатні, і, враховуючи сумарну масу броньованого вершника і не менш броньованого коня, ніщо живе в ту епоху не могло витримати натиску лицарської атаки.
- На зорі епохи лицарства посвята в лицарі іноді проводилося, коли знатного юнака виповнювалося 12-13 років, але пізніше воно було відсунуто до 20-21 років.
- У ті часи тільки лицарі мали право носити шпори, які були одним з важливих атрибутів їх статусу.
- У кожного лицаря був особистий герб. Саме на цей час припав розквіт такої науки, як геральдика.
- Так як ні один з середньовічних правителів не міг дозволити собі утримувати цілу армію особистих лицарів, останнім виділялася земля, яка їх і забезпечувала. Натомість лицарі повинні були бути за покликом свого сеньйора. Однак, термін походу був обмежений присягою, і якщо який-небудь король не встигав вирішити свої проблеми за, скажімо, два місяці, його лицарі мали повне право зібрати свої намети і розійтися по домівках.
- Вирушаючи в похід, лицарі зазвичай брали з собою кілька запасних коней і двох-трьох зброєносців.
- Обладунки для лицарів зазвичай виготовлялися на замовлення, а тому не тільки коштували надзвичайно дорого, але і важили десятки кілограмів.
- Так як фехтувати в такому обмундируванні було складно, до того ж зброю швидко тупилось про обладунки суперників, лицарі користувалися великими та важкими мечами, часто навіть не надто добре заточеними. Вони робили ставку не на майстерність фехтувальника, а на грубу силу, і воліли розколювати ворожу броню потужними ударами, а не шукати в ній клинком вразливе місце.
- Більшість з них не було навчено грамоті, так як до читання та письма вони ставилися зверхньо, залишаючи ці заняття ченцям.
- У лицарських замках не було туалетів — в цій якості використовувалися двір або просто сходів. А посуд зазвичай давали вилизати собакам замість того, щоб її мити.
- На те, щоб надіти обладунки, лицарям іноді потрібно до години часу. До того ж самостійно застебнути їх все зазвичай не представлялося можливим. Тому лицарям і потрібні були зброєносці.
- Хрестові походи лицарів тривали близько 200 років.
- За певної провини будь-який лицар міг побут позбавлений свого статусу. Іноді за цим слід було й інше покарання, наприклад, страта, а іноді й ні.
- У Середньовіччі лицарями могли бути тільки дворяни (цікаві факти про Середньовіччя).
- Саме лицарі-хрестоносці занесли до Європи звичай регулярно митися, почепнув його у сарацинів, тобто арабів, під час Хрестових походів.
- Деякі літописи стверджують, що лицарські коні, закуті в броню, на повному скаку пробивали глинобитні стіни сарацинських фортець.
- У лицарському кодексі поведінки підкреслювалося, що лицар зобов’язаний був бути чемний по відношенню до жінок. Однак, це правило поширювалося тільки на благородних дам, а не на простолюдинок.
- Сучасні лицарі — володарі почесного звання в деяких країнах. Так, інститут лицарства, як аристократії, досі зберігся у Великобританії.
- Винахід арбалета значно знизило популярність лицарів, так як арбалетні болти могли пробивати сталеві обладунки. А після появи на полях битв вогнепальної зброї рицарська кіннота і зовсім перестала представляти собою грізну ударну силу.
