Фрідріх Шиллер — геніальний німецький поет-романтик XVIII століття.
Він є найбільш яскравим представником німецького течії романтизму.
Фрідріх Шиллер відомий в історії як філософ і поет, драматург і теоретик мистецтва, військовий лікар і професор історії, полум’яний гуманіст.
Серед відомих творів Фрідріха Шиллера є п’єси, проза, філософські вчення та історичні книги.
За все життя великий письменник створив понад 30 великих робіт.
Йоганн Крістоф Фрідріх фон Шиллер народився 10 листопада 1759 року в місті Марбах-на-Неккарі, в сім’ї полкового фельдшера. Сім’я була небагатою і жила дуже бідно. На блискуче майбутнє хлопчик навряд чи міг розраховувати.
Предками поета і з материнської і з батьківської сторони були прості сільські булочники.
Зовні майбутній поет був схожий на матір Елізабет Доротею Кодвайс, яка була побожною жінкою, захоплювалася літературою, вважаючи за краще лірику і життєписи великих людей.
Його батько працював військовим фельдшером, а в 1763 став вербувальником в місті Швебіш-Гмюнд. Через це всій родині довелося переїхати до Німеччини.
У дитинстві Фрідріх багато хворів, тільки до підліткового віку він зміцнів.
ФРІДРІХ ШИЛЛЕР В МОЛОДОСТІ
Грамоті навчався з 6 років. Першим учителем його був пастор Мозер (згодом його ім’я було використано Шиллером для позначення духівника в драмі «розбійники»).
Шиллер навчався в початковій школі Лорха. Але йому не подобалася якість освіти, тому він відвідував далеко не всі заняття. Улюбленим його заняттям було грати в театр: з паперу він вирізав персонажів, сестра розфарбовувала фігури і на саморобній сцені з товаришами вони влаштовували драматичні дійства.
Хоча сім’я жила бідно, мати і батько намагалися виростити сина грамотним і різнобічно розвиненим. Батьки хотіли, щоб їхній син став священиком, тому найняли для нього вчителя з грецької та латинської мов. Їх Фрідріх вивчив практично досконало, а Математичні таблиці і точні науки він сприймав насилу.
У 1766 році родині довелося переїхати в Людвігсбург, де батько отримав нову роботу. Тут Фрідріх зацікавив Карла Євгена Вюртемберзького.
У старших класах Фрідріх подавав великі надії. У 14 років його віддали у Військову академію, де почав вивчати право. Тут був відсутній дух свободи, а жити по команді і діяти під барабанний бій Фрідріх не звик. А він з дитинства мріяв стати священиком. Єдиною віддушиною були книги, в які і занурився підліток всією душею. Та й у ньому раптом прокинувся поетичний дар.
На духовний шлях його наставляли і батьки, проте батько, будучи людиною військовою і підневільною, цілком залежав від герцога вюртемберзького, і йому нічого не залишалося робити, як підкоритися і забути про свої мрії.
У дитинстві Шиллер хотів стати священиком, але, так як на нього звернув увагу вюртемберзький герцог, то Шиллер отримав можливість вчитися в елітній військовій академії.
Він вивчав там юриспруденцію і медицину. Юриспруденція абсолютно не подобалася Шиллеру. Фрідріх перевівся на медичне відділення. Він захотів стати лікарем, але серце його лежало до літератури – ще в шкільні роки Шиллер писав свої перші твори.
Вже через кілька років Фрідріх закінчив медичний факультет в Академії, яку заснував його покровитель, але і поетичну творчість не кидав.
Дисертацію “Філософія фізіології” не прийняло керівництво Академії, вважаючи цю працю занадто заплутаною. 20-річний Шиллер просто заявив у ній про людину як про духовну істоту, а це не сподобалося «біологам».
Фрідріх Шиллер став військовим лікарем. Але професія не доставляла йому радості, і він таємно писав свою першу п’єсу у віршах «розбійники». У 1782 році по ній поставили спектакль в Німеччині. У сюжеті твору лежала історія конфлікту двох братів.
У 1799 році Шиллер переїхав до Веймара, де купив собі будинок. У цей час їм були написані п’єса «Дон Карлос» і драма «Марія Стюарт».
У 1780 році він отримав посаду полкового лікаря в Штутгарті. Після постановки п’єси “розбійники” в Мангеймі 13 січня 1782 Шиллер був посаджений на гауптвахту. Йому було заборонено публікуватися.
Він втік зі Штутгарта в 1783 році. У цьому ж році з-під його пера вийшла п’єса «Підступність і любов», яка згодом була поставлена в тому ж Мангеймському театрі.
У 1782-му році Шиллер опублікував збірку «Антологія на 1782 рік», куди увійшов цикл ліричних віршів, присвячених якійсь Лаурі, яка виявилася просто запозиченим класичним чином з поезії Відродження (Франческа Петрарка писав на честь своєї коханої Лаури).
До речі, щоб книга була надрукована, Шиллер вдався до містифікації, підписавши місцем її видання російський сибірське місто Тобольськ.
У цьому ж році Шиллер завершив драму “розбійники”, і вона з успіхом була поставлена в театрі. У роки Великої французької буржуазної революції за цей твір поет удостоївся почесного звання громадянина Французької Республіки.
Шиллер особисто був присутній на прем’єрі «розбійників», самовільно покинувши гарнізон. За цей зухвалий вчинок військового лікаря Фрідріха посадили на двотижневу гауптвахту і заборонили писати що-небудь, крім медичних творів. Такий висновок призвів до втечі, яке і зробив волелюбний молодий чоловік. Так в 1782-му він опинився в Мангеймі.
Життя, однак, не балувало його. Шиллер змушений був ховатися під прізвищем «доктор Ріттер», живучи в маєтку своєї старої знайомої Генрієтти фон Вальцоген в Бауербаху. Тут він написав “Підступність і любов”, історичну драму “Дон Карлос” і закінчив “змова Фієско в Генуї”.
У 1785 році Шиллер написав «Оду до радості», яка в 1823-му була покладена великим німецьким композитором Бетховеном на музику і стала частиною його симфонії № 9.
У 1972-му році Рада міністрів Європи офіційно оголосила цей твір гімном Ради Європи, а з 1985 – го року ця мелодія була головною піснею Європейських Співтовариств, з 1993-ЄС.
У 2011-му один іноземний колекціонер придбав манускрипт Оди «до радості» за 500 тисяч франків.
У липні 1787 року Шиллер покинув Дрезден, де гостював у одного зі своїх шанувальників, і до 1789 року жив у Веймарі.
Жінки завжди були присутні в житті Шиллера. Він шукав у красунях натхнення, робив їх своїми музами. Фрідріх за своє життя збирався одружитися чотири рази, але 3 наречені відмовляли йому через нестабільне матеріальне становище.
ДРУЖИНА ШИЛЛЕРА ШАРЛОТТА
Четверта спроба пропозиції руки і серця виявилася успішною. У 1790 році Шиллер одружився на Шарлотті фон Ленгефельд. Вона побачила в ньому великий потенціал і відповіла взаємністю на його почуття. У цьому шлюбі у них народилися два сини і дві дочки.
Цікаво, що трьох його обраниць звали Шарлотта.
Старша сестра дружини Шиллера Кароліна була письменницею, залишивши світу автобіографію Фрідріха Шиллера. Сама ж Шарлотта також була обдарованою, прекрасно малювала, писала вірші.
СІМ’Я ШИЛЛЕРА
У 1788-му Шиллер став екстраординарним професором історії та філософії Єнського університету. Сьогодні цей навчальний заклад носить ім’я поета. Коли він приступив до читання лекцій, університет налічував близько 800 студентів. На вступній лекції «що таке Всесвітня історія і для якої мети її вивчають» слухачі влаштували Шиллеру овацію.
Грошей як і раніше катастрофічно не вистачало. Щоб розплатитися з боргами, він став посилено працювати, проводячи за письмовим столом по 14 годин на добу. Такий спосіб життя надірвав його здоров’я. Він сильно захворів, та так, що з лекцій його забирали буквально на ношах.
Запалення легенів протікало у важкій формі і залишилося хронічним захворюванням на все життя. Воно не дозволяло йому виступати з кафедри, і в університеті він залишився номінально професором. У 1791-му навіть прокотився слух, що Шиллер помер. Особливо ця звістка вразила Данських шанувальників творчості драматурга.
Три дні в Данії тривали жалобні церемонії в пам’ять про Шиллера. А тим часом сам Фрідріх разом з дружиною приїхав на лікування в Карлсбад, де він і дізнався про власну «кончину». Масштабні жалобні заходи, організовані на його честь, подіяли на Шиллера краще будь-яких ліків.
В якості моральної компенсації він отримав трирічну пенсію, яка більш ніж удвічі перевищувала грошову допомогу, яку йому виплачувала рідна Німеччина. Вдячний Шиллер “розплатився” з данським принцом Фрідріхом адресованими йому листами з питань естетичного виховання людини, які увійшли до скарбниці світової культури людства.
У 1794-му році Шиллер тісно зійшовся з іншим відомим німецьким класиком Йоганном Гете. “Особливо для мене, – підсумовує автор «Фауста» свою розповідь про зустріч з Шиллером, – наш союз був настанням оновленої весни, коли все в мені радісно розпустилося і зацвіло».
Але якщо Шиллер вплинув на Гете, підбадьоривши його до нової поетичної діяльності, то і для нього ця дружба мала величезне значення: він був повернутий нею від філософії до поезії.
Союз їх виявився для обох друзів плідним періодом. У 1795-му році, після 10-річної перерви у творчості, Шиллер написав цикл віршів на філософські теми, близькі за змістом його статтями з естетики: «поезія життя», «танець», «поділ землі», «геній», «Надія» та інші.
Ставши близьким другом Гете, Шиллер разом з ним заснував Веймарський театр, що став провідним театром Німеччини.
У співпраці з Гете Шиллер видавав літературні журнали, писав епіграми та інші сатиричні твори.
1797-й рік Шиллер назвав Роком балад. З-під його пера вийшли одна за одною «Водолаз», «Рукавичка», «кільце Полікрата», «лицар Тоггенбург», «Івікови журавлі», «Фрідолін», «бій з драконом» і «Порука».
Не припиняє він і роботу в драматургії, написавши трилогію «Валленштейн» і трагедію «Марія Стюарт», з успіхом сприйняту публікою.
Він повернувся до Веймара в 1799 році і став видавати на гроші меценатів кілька літературних журналів.
У 1801-му році Шиллер склав «Орлеанську Діву», яку Гете вважав найкращою з усіх його драм, підкресливши:”Так добре, мужньо і прекрасно, що я нічого не можу порівняти з цим”.
Тільки на початку 1800 – х років матеріальні справи поета стали стабільними, він позбувся боргів, отримував вже за свої твори непогані гонорари – по 1400 талерів на рік, а Професорська пенсія його була збільшена з 200 до 400 талерів.
Веймарський герцог дарував Шиллеру як Почесному громадянину Французької Республіки дворянський титул.
У 1803 і 1804 роках він встиг написати ще дві сильні драми: «месіанська наречена» і «Вільгельм Телль».
Останній твір зробив Шиллера не тільки німецьким, але і швейцарським класиком. Досі жителі цієї країни вважають його своїм національним драматургом.
У драмі «Вільгельм Телль» Шиллер прославив одну з найбільш героїчних і найважливіших сторінок швейцарської історії, коли країна здобула незалежність.
А з 1860 року знамениту скелю Мітенштейн на березі Фірвальдштетського озера визнавальні швейцарці прикрасили написом: «співакові Телля, Фрідріху Шиллеру — старовинні кантони».
Були у Шиллера і дивацтва. Однією з них була звичка налаштовуватися на творчий лад, вдихаючи аромат… гнилих яблук.
Історичну драму “Димитрій” Шиллер не встиг завершити. Напади хронічної хвороби атакували його, з кожним днем поет згасав. Випадали йому на долю хорошими хвилинами поет насолоджувався радісно і щасливо, як дитина, діяв як чоловік і страждав, як герой.
Одягався і тримався він як не можна більш просто; відмінними його рисами були скромність, простота, відсутність всякої химерності.
З симпатій і антипатій його дійшли до нас тільки три: він ненавидів павуків і дуже любив ліловий колір і лілії.
“Шиллер завжди і всюди був тим – чим він був насправді – великим. Таким же сидів він за чайним столом, яким з’явився б у Державній раді. Нічого не обмежувало його, не звужувало його кругозору, не тягнуло до землі високий політ його розуму. Жили в ньому великі думки він висловлював скрізь і завжди вільно, нічим не соромлячись, не звертаючи ні на що уваги. Це був справжній цілісний чоловік, такими потрібно бути всім”, – писав про нього Гете.
БУДИНОК-МУЗЕЙ ШИЛЛЕРА В САКСОНІЇ
Поет залишався у Веймарі до своєї смерті. Фрідріх Шиллер помер від туберкульозу 9 травня 1805 року у віці 45 років.
У його паперах знайшлася ще маса нових поетичних творів і більше 25 сюжетів трагедій і драм.
Звістка про смерть Шиллера справила приголомшуюче враження – не тільки в Німеччині, але і у всій Європі.
Хоча за все життя Фрідріх створив безліч наукових і літературних праць, він так і не зміг на них заробити. Через його бідність тіло поховали в загальній могилі на старому міському кладовищі. Так тоді ховали дворян, у яких не було сімейної усипальниці.
І тільки через 21 рік останки Шиллера перепоховали в Княжій усипальниці, коли бургомістр Веймара отримав дозвіл перепоховати останки поета в усипальниці герцогів Саксен-Веймар-Ейзенахських.
26 березня 1832 приєднався до них і прах щойно померлого Гете. Ці два темних дубових труни стоять поруч, з написом металевими літерами: на одному – «Шиллер», на іншому – «Гете». Однак, як показують останні дослідження, в могилі Шиллера спочиває зовсім не геніальний драматург.
Його творчість по-різному оцінювали критики: одні проголошували Шиллера поетом свободи, інші вважали оплотом буржуазної моральності.
Фрідріх Шиллер був володарем дум російських ліриків, його людинолюбні ідеї надихали філософів.
Фрідріх Шиллер залишив після себе безліч літературних творів, які увійшли до списку кращих п’єс і філософських робіт. Але таке визнання він заслужив тільки після смерті, а за життя страждав від нестачі грошей і нерозуміння з боку колег.
Твори німецького письменника збереглися і донині, а оригінали знаходяться в архіві Гете і Шиллера. Ім’я Шиллера увічнено не тільки в назві Єнського університету.
Одна з провінційних російських шкіл – Орловська гуманітарна гімназія № 39 носить його ім’я.
Про життя поета в 2005 році режисером Мартіном Вейхартом знятий фільм «Шиллер».
Пам’ятники Шиллеру встановлені біля будівлі Веймарського театру, в Берліні, біля Єнського університету, в Кенігсберзі.
