У стислій біографії Івана Тургенєва зазвичай не згадується його важке дитинство. А легким воно не було – батько його пішов із сім’ї, покинувши дружину з дітьми, а мати була жінкою жорсткою та деспотичною.
У дитинстві мати майбутнього письменника періодично його била за різні провини, хоча саме він був її улюбленим сином.
За своє життя Тургенєв написав безліч творів, переважно п’єс та оповідань. Але мало хто знає, що він писав і вірші.
Саме він увів у вжиток термін і саме поняття “нігіліст”.
У 2018 році Банк Росії випустив колекційні срібні та золоті монети номіналом у 3 та 25 рублів, присвячені Івану Тургенєву.
Історики та літературознавці вважають, що його знамените оповідання “Муму” засноване на реальних подіях, що мали місце в будинку його матері.
Все життя Тургенєв носив яскраві краватки, а більшість його костюмів мали позолочені гудзики. Виглядало це, на думку його сучасників, дуже химерно.
Після смерті Гоголя Іван Сергійович, попри заборону цензури, опублікував некролог. За це його посадили під арешт на місяць, а потім наказали вирушати до сімейного маєтку і залишатися там до подальших розпоряджень.
Протягом двох років після публікації “Муму” Тургенєва не з’явилося жодної рецензії на розповідь, оскільки цензура забороняла згадувати цей твір.
Відомо, що письменник мав дуже м’який і добрий характер. Через це у дитинстві його навіть дражнили однолітки, яким він не міг дати відсіч.
Коли Івану Тургенєву було 15, він був у 19-річну князівну Шаховську. При цьому батько письменника теж закохався в неї, і вона відповіла йому взаємністю, що розбило серце Івану Сергійовичу і зі зрозумілих причин викликало гнів його матері.
Коли йому було 23 роки, він зійшовся із селянкою-білошвейкою, яка від нього завагітніла і невдовзі народила дочку. Тургенєв хотів на ній одружитися, але його мати влаштувала такий скандал, що йому довелося від цієї думки відмовитися. Дочку він офіційно таки визнав, але лише через 14 років після її появи світ.
Іван Сергійович дружив з Львом Толстим, але ця дружба не пройшла випробування часом. Якось між ними вийшла сварка, внаслідок якої Толстой навіть надіслав йому виклик на дуель, запропонувавши стрілятися на мисливських рушницях. Сварку вдалося врешті-решт залагодити, але дружба розпалася.
Після смерті Івана Тургенєва мозок його зважили, і виявилося, що його маса перевищує 2 кг. Це помітно більше середнього, хоча розмір і маса мозку не вказують на інтелектуальні здібності.
Письменник соромився свого високого тонкого голосу, який не дуже відповідав його потужній статурі, і звучав не надто мужньо.
Знаменитий літератор Олександр Герцен після першої зустрічі з молодим Тургенєвим, одягненим за останнім словом моди, порівняв його з Хлєстаковим, головним героєм п’єси “Ревізор” Н. В. Гоголя.
У молодості Іван Сергійович навчався в Німеччині, де легковажно тринькав гроші, які йому надсилала мати. Коли їй це набридло, вона надіслала йому важку посилку з оплатою при отриманні, за яку він віддав останні гроші. Розкривши її, Тургенєв виявив, що вона наповнена цеглою. Так матінка вирішила провчити юного марнотрату.
Письменник любив співати, незважаючи на те, що був зовсім позбавлений музичного слуху. Його спів зазвичай неабияк тішив оточуючих.
У житті Івана Тургенєва вистачало й дивацтва. Наприклад, він часто не міг зупинитися, почавши сміятися. Опанас Фет казав, що Іван Сергійович у нападах сміху іноді падав рачки, катався по підлозі і реготав, як божевільний.
Коли на нього нападали напади депресії, він одягав на голову високий ковпак і вставав у куток обличчям до стіни. Стояв там письменник доти, доки туга не проходила.
Протягом усього життя Тургенєв був самотньою людиною. Частково тому кінцівка багатьох його творів досить сумна. Жодних хепі-ендів.
Одним із основних його захоплень було полювання. Іван Сергійович домігся в ній такого успіху, що мав славу одним з кращих мисливців Російської імперії.
У стислій біографії Тургенєва не завжди згадується його маніакальна пристрасть до чистоти. Він постійно мив руки і обтирав їх одеколоном, а білизну міняв двічі на день.
За його словами, йому доводилося вставати посеред ночі, щоб поправити папери, що лежали на столі або, наприклад, ножиці. Усвідомлення того, що вони лежать не на своєму місці, не давало йому заснути.
Вранці Іван Тургенєв зачісувався по півгодини. За його словами, він робив спочатку півсотні рухів гребінцем в один бік, потім стільки ж – в інший, потім брав більш дрібний гребінець і повторював процедуру до досягнення бажаного результату.
Сучасники стверджували, що літератор вирізнявся напрочуд м’яким і неконфліктним характером, і взагалі ніколи сам не затівав сварок.
Імператор Микола I недолюблював Тургенєва, вважаючи його небезпечним баламутом та “шкідливим” письменником.
Іван Сергійович володів трьома іноземними мовами (німецькою, французькою та англійською), та перекладав російською мовою твори Вільяма Шекспіра, Гордона Байрона та інших.
Ще за життя Тургенєв став дуже популярним автором у Росії і у країнах Європи.
Його твори були екранізовані більше сотні разів, а перша екранізація відбулася понад сто років тому, 1910 року.
Іван Тургенєв був противником революційних поглядів, оскільки під час життя Парижі він став свідком Французької революції, та його вразила жорстокість цих подій.
Однією з причин його конфлікту з владою була відкрита критика кріпацтва, яку він собі дозволяв.
Творчість Тургенєва екранізувалася у двох десятках країн світу.
Відомо, що письменник любив грати в шахи, і взагалі був дуже сильним гравцем.
Він був особисто знайомий із Федором Достоєвським, з яким вони один одного взаємно недолюблювали. Достоєвського Тургенєв називав “російським маркізом де Садом”, натякаючи на його дивні уподобання, а той, своєю чергою, вивів карикатурний образ Івана Сергійовича у “Бесах”, ролі персонажа Кармазинова, безталанного письменника.
Іван Тургенєв продовжував відкрито бути у листуванні з Олександром Герценом, відомим дисидентом, який емігрував із Росії, рятуючись від переслідування з боку влади.
Подружившись із селянином-мисливцем Опанасом Аліфановим, Тургенєв викупив його з кріпацтва за величезну за мірками тих років суму – тисячу рублів. Сам селянин стільки б не скупчив і за все життя.
Помер Іван Сергійович у Парижі, який мучився відразу безліччю загострених хвороб. На церемонію прощання з ним прийшло понад 400 людей.
Багато років Тургенєв перебував під наглядом царської поліції, як відомо, так і негласно.
У 4 роки він ледь не загинув під час подорожі Європою разом із сім’єю. Іван Сергійович сидів на перилах, що обгороджували рів, а внизу тинялися ведмеді, і він зірвався вниз. Майбутнього письменника врятував батько, який встиг схопити його за ногу в останній момент.
Коханням всього життя була іспано-французька співачка Поліна Віардо. У свій час Тургенєв навіть жив разом з нею та її чоловіком, хоча громадськість засуджувала цей дивний союз.
Коли йому було 17 років, мати Івана Сергійовича продала селянку кріпака Лушку, до якої він був прив’язаний. Він відмовився віддавати її покупцю, погрожуючи йому зарядженою рушницею. В результаті проти Тургенєва було порушено кримінальну справу “про буйство”, яке тривало довгі роки, аж до скасування кріпосного права.
Його антиклерикальна поема “Поп”, написана ним у 1844 році, через свою спрямованість проти церкви була серйозно урізана царською цензурою. У повному вигляді вона видавалася лише за кордоном.
Одним із найближчих друзів Івана Тургенєва був знаменитий поет Некрасов.
Син його музи Поліни Віардо, народжений їй у законному шлюбі, на думку багатьох істориків, насправді був сином Івана Сергійовича.
Неабияку частину життя І. С. Тургенєв провів за кордоном. Сам він писав, що змушений був залишити Росію, оскільки не міг жити, щодня бачачи навколо втілення кріпосного права, яке він ненавидів усією душею.
Отримавши після смерті матері у спадок маєток і велику кількість кріпаків, він не звільнив їх, вважаючи, що це не принесе їм щастя, але постарався у всьому полегшити їхню долю.
Деякі твори Тургенєва до революції ніколи не видавалися у Росії, оскільки їх ніколи б не пропустила цензура.
Коли імператор Олександр II приступив до розробки селянської реформи, покликаної звільнити селян, Іван Сергійович взяв у роботі з неї найдіяльніше участь.
Одного разу знаменитий літературний критик М. Добролюбов, який разом із Тургенєвим працював із журналом “Сучасник”, опублікував статтю, в якій похвалив тургенівський роман “Напередодні”. Однак, Тургенєва обурили висновки, які Добролюбов зробив із цього роману, і він поставив Некрасову, який тоді володів “Сучасником”, ультиматум: або піде він, Іван Сергійович, або буде звільнений Добролюбов. Проте, Некрасов віддав перевагу Добролюбову.