Все життя Юрія Нікуліна було нерозривно пов’язане з мистецтвом. Такий вибір він зробив ще в молодості – відслуживши в Червоній Армії, Юрій Володимирович почав працювати у невеликому провінційному драматичному театрі, не підозрюючи, наскільки блискуче майбутнє на нього чекає.
Великий вплив на його захоплення зробили й батьки. Мати актора була театральною актрисою, а батько займався організаторською діяльністю у театральній сфері та писав театральні номери.
У короткій біографії Юрія Нікуліна він зазвичай скромно називається актором. Насправді він був ще й цирковим артистом (точніше, клоуном), і телеведучим, і цирковим режисером.
Загалом він знявся у 45 фільмах, причому він грав не лише головні ролі, а й зовсім маленькі, непомітні, навіть тоді, коли вже прославився на весь Радянський Союз. Також Юрія Володимировича можна побачити у 16 документальних кінострічках.
Уже в дитинстві у Нікуліна з’явилася мрія – смішити людей, тому він згодом і став цирковим клоуном. У цирку на Кольоровому бульварі в Москві він пропрацював цілих 50 років.
Нікулін в образі клоуна
У 1946 році, після Другої світової війни, 25-річний Юрій Нікулін намагався вступити до ВДІКу (інститут кінематографії), але його зняли з другого туру іспитів, заявивши, що він не має жодних здібностей. для того, щоб бути кіноактором.
З юних років Юрій Володимирович колекціонував анекдоти, записуючи їх в окремий товстий зошит. Багато хто з них він пам’ятав напам’ять, і одного разу під час служби в армії він виграв парі на десять пачок цигарок завдяки цьому – вони з товаришем посперечалися, хто розповість більше анекдотів.
Старше покоління ще пам’ятає знаменитого радянського клоуна Карандаша. У молодості Юрій Нікулін почав свою циркову кар’єру саме в його трупі, і був його асистентом протягом 2,5 років.
У молодості актор пройшов радянсько-фінську та Другу Світову війну, взявши участь у обороні взятого в блокаду Ленінграда. Він отримав три медалі, включаючи рідкісну та почесну “За відвагу”.
Для багатьох глядачів образ Юрія Нікуліна нерозривно пов’язаний із образом Балбеса з фільмів “Операція Ы”, “Кавказька бранка” та інших. Насправді він був дуже різноплановим актором, і грав різні ролі, включаючи драматичні.
З дружиною актор познайомився дуже оригінальним чином: вона дресирувала коней, і кінь, якого вона дресирувала для участі в циркових номерах, лягнув Юрія Володимировича так, що його госпіталізували. Майбутня дружина приїжджала відвідувати його в лікарні, там вони потоваришували і почали багато спілкуватися, а через півроку вони побралися.
Якось на шляху до місця зйомок фільму “Ділові люди” Нікулін прямо в машині репетирував свою роль, приставивши револьвер до потилиці водія. На черговому перехресті їхню машину оточили озброєні міліціонери – виявилося, якийсь пильний регулювальник побачив те, що відбувалося в їхній машині, і прийняв це за чисту монету. Але на той момент Юрій Володимирович був уже широко відомий, тож інцидент був вичерпаний – його впізнали та відпустили.
Актор вірив у долю. Коли його питали, чому, він любив наводити приклад із двома поїздами, що їдуть один одному назустріч по одній колії, але не стикаються, тому що “не доля”.
Жодної акторської освіти у Юрія Нікуліна ніколи не було. Але це не завадило стати йому одним із найталановитіших і найвідоміших кіноакторів радянської доби.
Останній фільм, у якому він знявся – “Капітан Крокус”. У ньому Нікулін з’явився у невеликій ролі-камео, зігравши самого себе. Фільм був знятий в 1991 році.
Юрій Нікулін у юності
Юрій Володимирович якось спробував свої сили і як актора озвучення мультфільмів. У нього все чудово вийшло, але більше до цієї діяльності він не повертався, і єдиним персонажем, ним озвученим, став Бобік у мультфільмі “Бобік у гостях у Барбоса”, створеному 1977 року.
Вперше він потрапив у цирк, коли йому було лише 5 років. Все, що там відбувалося, настільки його вразило, що саме тоді він і вирішив будь-що-будь стати клоуном.
У дитинстві у його сім’ї були важкі часи. Так, одного разу Нікулін отримав у подарунок від Діда Мороза, тобто від батьків, шматочок чорного хліба, посипаний цукром, бо у його батьків просто не знайшлося грошей на щось краще. Юний Юрій Володимирович був так засмучений, що вже наступного дня Дід Мороз приніс йому пряник.
У школі він навчався досить посередньо, і успішність у нього залишала бажати кращого. Саме тому після 7-го класу Юрія Нікуліна перевели зі зразково-показової школи у звичайнісіньку.
Під час війни в одну з ночей артилерійська батарея, в якій він служив, заступила на чергування і мала всю ніч бути в повній бойовій готовності. Командир батальйону, шкодуючи солдатів, що не спали кілька ночей поспіль, попросив Нікуліна подежурити поодинці, а бійців розбудити, якщо оголосять тривогу, але, варто було бійцям заснути, як приїхав перевіряючий зі штабу армії, і вибухнув скандал. Комбат попросив Нікуліна взяти провину на себе, мовляв, він мав розбудити всіх опівночі, але чомусь не зробив цього, і Юрій Володимирович погодився. Після цього Нікуліна не раз викликали до офіцерів, які намагалися з’ясувати подробиці подій тієї ночі, але Нікулін не здавав командира. Зізнався у всьому він лише начальнику штабу, якого по-людськи любив і поважав. За цю провину Нікуліна розжалували із сержанта до рядових, але лише через 2 місяці знову відновили у званні.
Нікулін у ролі Семена Семеновича Горбункова у культовому фільмі «Діамантова рука»
У кіно Нікуліну часто діставалися ролі всяких шахраїв і алкоголіків, і це засмучувало його мати, яка постійно питала, чому подібні ролі не можуть грати ті самі алкоголіки. На це Юрій Володимирович жартував, що в алкоголіків немає на це часу.
Гучна слава до нього прийшла після ролі Балбеса у короткометражній комедії «Пес Барбос та незвичайний крос». Подейкують, що коли режисер Леонід Гайдай вперше побачив Юрія Володимировича, він з ходу сказав: “Ну актора на роль Балбеса шукати вже не потрібно, Нікулін – те, що треба”.
З дружиною у шлюбі актор прожив цілих 47 років, і у шлюбі у них народився один син, який має трьох дітей. Тож рід Юрія Нікуліна не перервався, його нащадки живуть і досі.
Він був дружний з багатьма іншими великими радянськими кіноакторами, зокрема, з Олегом Табаковим та Георгієм Віциним. Він також дружив зі знаменитим індійським актором та режисером Раджем Капуром.
Сценарій фільму “Діамантова рука” був написаний спеціально під Юрія Нікуліна. Заради його зйомок цирк, у якому він тоді працював, навіть погодився дати йому відпустку на півроку.
Нікулін був відомий тим, що вмів на ходу імпровізувати, часто вигадуючи справді смішні жарти. Працюючи з Гайдаєм, вони з режисером після знімального дня часто сідали разом і працювали над тим, щоб додати гумору до сценарію.
На зйомках “Діамантової руки” в реквізиторській зберігалася ростова постать С. С. Горбункова, персонажа Нікуліна, зроблена схожою на нього – її передбачалося скинути з висоти в одній зі сцен. Цю фігуру випадково знайшла прибиральниця, і, взявши її за справжнього, але мертвого Нікуліна, розтрубила всім про його смерть. Ці чутки швидко розповзлися по всьому СРСР, але незабаром були спростовані.
Якось у Набережних Човнах Юрій Нікулін погодився виступити на площі. Зібрався величезний натовп, здатний, сам того не бажаючи, розчавити свого кумира. У результаті Юрію Нікуліну та його дружині довелося вилазити у вікно з іншого боку будівлі міськвиконкому, де вони сиділи в очікуванні, коли зберуться глядачі, і швидко їхати звідти на машині.
На зйомках картини «Коли дерева були великі» Юрія Нікуліна не хотіли пускати на знімальний майданчик. Загримований і переодягнений актор, схожий на якогось місцевого алкоголіка, підійшов до дверей магазину і хотів увійти, але біля дверей стояв директор цього закладу і запитав: «Куди?». Юрій Нікулін почав пояснювати, що він артист та приїхав зніматися. «Знаємо ми таких артистів. Ти вже тут п’ятий день ошиваєшся», — відповів директор і почав звати міліцію. Лише втручання режисера врятувало майбутню комедійну зірку від міліцейського протоколу. Самого Нікуліна, втім, ця ситуація лише порадувала – вона показала, що він зумів ужитися у роль.
Актор любив тварин, особливо собак. Він казав, що любов до братів наших менших прищепив батько, який постійно притягував додому слабких і хворих собак і кішок, а потім виходжував їх.
